Козаччина зародилась і розвинулась як результат особливих умов українського життя XV-XVI століть у степах, у сусідстві з хижим татарським Кримом. Процес її зародження та формування був довгим, окремі його моменти були мало помітні і не зафіксовані історично, адже саме життя козаків проходило в глухих степових просторах, далеко від культурних осередків. Це призвело до того, що коли нарешті козаччина виступила на широку арену історії як сформований військовий клас, то на питання "де вона взялася?" ніхто не зміг дати ясної й точної відповіді.

А тим часом, від початку XVII ст., інтерес до козаччини розгорався. Польські й чужоземні письменники, стоячи перед фактом існування оригінальної суспільної верстви, аналогії якій вони ніде не могли знайти, робили спроби по-своєму пояснити, звідки взялися козаки і хто вони такі. Не відставали від них і власне козацькі літописці. В дусі понять того часу і ті, й другі намагалися пояснити назву та походження козаків від якогось імені, вибираючи співзвучні імена та назви. Польсько-литовський хроніст другої половини XVI ст. Матвій Стрийковський виводив козаків од якогось стародавнього ворожка "Козака", який, мовляв, вдало боровся з татарами. Польські історики XVII ст. Павло Пясецький та Веспасіян Коховський виводили назву козаків від слова "коза", бо вони були такі ж прудкі, проворні, як кози. Григорій Грабянка, козацький літописець початку XVII ст., стверджував, що назва пішла від хозар. Та й інших, не менш фантастичних версій було чимало. Насправді, слово "козак" - тюркського походження, й означає воно варту, караул.